Місто як парадокс

Abstract

UK: Постановка проблеми. Сучасна теорія містобудування розвивається вкрай повільно. Вона не відразу сприймає нові зміни в планувальній і об'ємно-просторовій структурі міста, а чекає їх підтвердження в пространстві і часі. Теорія містобудування формується на перетині великої кількості різних областей знань, кількість яких постійно змінюється. Від одних ця теорія відмовляється, інші приймає до свого аарсеналу і використовує як важливі, що підлягають обліку на наступних етапах свого розвитку. Кандидатських та докторських дисертацій з різних аспектів містобудування в Україні, починаючи з 1991 року – року набуття нею Незалежності, так не зрозуміло мало, а їх теми, найчастіше, так не суттєві, так мало що дають для теорії та практики і, що найголовніше, обходять стороною справді принципові аспекти формування міста, що саме собою вже є парадоксом. Дослідники стикаються з проблемою нерозуміння об'єкта дослідження ‒ сучасного міста. Тому й не беруться за такі не підйомні теми. У підручниках з основ містобудування описані деякі «так звані» «закономірності», які спостерігаються на рівні генерального плану міста. А також його забудови. Вони застосовуються під час вирішення мережевих, балансових та інших графо-аналитических завдань лише на рівні генерального плану міста. Чи не всі ці математичні закономірності зводяться «лише» до двох алгоритмів розрахунків, що базуються на лінійній логіці: розрахунків на основі принципів електричних мереж та розрахунків на основі принципів гравітаційного тяжіння між об'єктами містобудування. Вирішення завдань на основі нелінійних залежностей, досі немає. Проте аналіз містобудівних процесів показує, що мережеві, балансові та інші завдання не прагнуть підчитуватися цим правилам, а містобудівні процеси діють на основі правил парадоксів, що заперечують логіку причинно-наслідкових зв'язків між містобудівними об'єктами та процесами. Тобто виникають та функціонують на межі їхнього розуміння людиною. Загальноприйняті правила тут не працюють, а нові ще невідомі. Парадокси не вкладаються в «прокрустове ложе» логіки і так званого лівопівкульного здорового глузду. Вони алогічні. Мета цієї статті – розкрити суть парадоксів у містобудуванні.

EN:Statement of the problem. Modern theory of urban development develops extremely slowly. It does not immediately perceive the newly emerging changes in the planning and spatial structure of the city, but waits for their confirmation in space and time. The theory of urban development is formed at the intersection of a large number of very different fields of knowledge, the number of which is constantly changing. This theory rejects some, accepts others into its arsenal and uses them as important, subject to consideration at subsequent stages of its development. There are so inexplicably few candidate and doctoral dissertations on various aspects of urban development in Ukraine since 1991, the year it gained independence, and their topics are often so insignificant, so little that contributes to theory and practice and, most importantly, bypasses the truly fundamental aspects of the formation of the city, which in itself is a paradox. Researchers are faced with the problem of not understanding the object of study ‒ the modern city. That is why they do not “take on” such unwieldy topics. In textbooks on the basics of urban development, some “so-called” “regularities” are described, which are observed at the level of the city's general plan. And also its development. They are used in solving network, balance and other graph-analytical problems at the level of the city's general plan. Almost all of these mathematical regularities can be reduced to “only” two calculation algorithms based on linear logic: calculations based on the principles of electrical networks and calculations based on the principles of gravitational attraction between urban development objects. There are still no solutions to problems based on nonlinear dependencies. However, the analysis of urban development processes shows that network, balance and other problems do not tend to obey these rules, and urban development processes operate on the basis of paradox rules that deny the logic of cause-and-effect relationships between urban development objects and processes. That is, they arise and function at the border of their human understanding. Generally accepted rules no longer work here, and new ones are still unknown. Paradoxes do not fit into the “Procrustean bed” of logic and the so-called left-hemisphere common sense. They are illogical. The purpose of this article is to reveal the essence of paradoxes in urban planning.