«Поезія зламу»: архітектура музею у творчості Даніеля Лібескінда

Abstract

UK: Постановка проблеми. Дослідження творчості митців архітектури кінця ХХ – початку ХХІ ст., як правило, відбуваються в руслі розгляду характерних рис, притаманних тому чи іншому автору. Більшість наукових праць констатують приналежність споруди до якоїсь течії, напряму, стилю. Але вибір архітектором художніх засобів залишається не зрозумілим, що відбивається в розбіжності образного рішення з призначенням будівлі у сприйнятті споживача. Тому актуальним бачиться розгляд творчості архітекторів, у роботах яких художні та смислові характеристики набувають органічного злиття. Серед таких майстрів − Даніель Лібескінд, який зробив складну мову деконструктивізму єдино можливою для своїх архітектурних робіт. Стаття присвячена розгляду витоків художньої мови видатного архітектора на прикладі проектів музеїв, що складають значну частину його творчості. Мета статті − проаналізувати характерні риси художньої мови Даніеля Лібескінда на прикладі проектів музеїв. Дослідження проведене на матеріалі творів майстра, які присвячені національній трагедії єврейського народу − війні та Голокосту. Висновок. Обставини особистого життя Даніеля Лібескінда, а також його захоплення філософією та музикою мали великий вплив на його творчість. Художня мова майстра дуже індивідуальна: в межах одного проекту він поєднує дисонанс та гармонію, трагедію війни та прагнення мирного життя. Композиційні засоби, які архітектор використовує для втілення цих категорій, такі: асиметрія, суперечливі поєднання об’ємів та просторів, віртуозні переплетення ліній та площин. Художня мова всіх будівель музеїв Лібескінда має спільні риси, які можна дослідити в кожному проекті, а саме: зламані, не паралельні лінії, гострокінцеві форми, вторгнення, контраст та сценарій.

EN: Raising of problem. The study of the creativity of masters of architecture of the late XX − early XXI centuries, as a rule, occurs in line with the consideration of the characteristic features inherent in one or another author. Most of the scientific works state that the structure belongs to a certain trend, direction, style. But the choice of artistic means by the architect remains unclear, which is reflected in the discrepancy between the figurative solution and the purpose of the building in the perception of the consumer. Therefore, it is relevant to consider the creativity of architects, in whose works artistic and semantic characteristics acquire an organic fusion. Among such masters is Daniel Libeskind, who made the complex language of deconstructivism the only one possible for his architectural work. The article is devoted to the consideration of the origins of the artistic language of the outstanding architect on the example of his museum projects, which constitute a significant part of his work. Purpose is to analyze the characteristic features of the artistic language of Daniel Libeskind on the example of museum projects. The research was carried out on the material of the master's works dedicated to the national tragedy of the Jewish people − the war and the Holocaust. Conclusion. The circumstances of Daniel Libeskind’s personal life, as well as his passion for philosophy and music, had a great influence on his work. The Libeskind’s artistic language is very individual: within the framework of one project, he combines dissonance and harmony, the tragedy of war and the desire for a peaceful life. The compositional means the architect uses to embody these categories are: asymmetry, contradictory combinations of volumes and spaces, virtuoso interweaving of lines and planes. The artistic language of all Libeskind’s museum buildings has similarities that can be traced in each project, namely broken, non-parallel lines, pointed forms, invasions, contrast and script.