Російсько-українська війна 2022 року: історичні витоки трагедії та уроки для наступних поколінь українців

Abstract

UK: Постановка проблеми.Для багатьох наших співвітчизників широкомасштабний наступ російських військ на суверенну Україну24 лютого 2022 року став цілковитою несподіванкою, неочікуваним проявом агресії з боку так званого «братнього народу».Російська Федерація розпочала повномасштабне вторгнення по всій довжині спільного кордону, а також із території Білорусі й тимчасово окупованого Криму, завдала ракетні удари по об’єктах військової та критичної цивільної інфраструктури в регіонах України й продовжує вести воєннідії,знищуючи міста, села та цивільне населення, в т.ч. дітей, влаштовуючи геноцид українського народу. Але, якщо ретельно проаналізувати українсько-російські відносини впродовж багатьох століть нашого недобросусідства, тоді відкрито вороже ставлення сучасної російської владної верхівки й тієї частини російського суспільства, яка її підтримує, не викликає подиву. Мета статті–провести історичний аналіз витоків російської агресії проти українського народу, нації, держави, культури, українства в цілому впродовж Х−ХХІ століть та окреслити історичні перспективи взаємовідносин із російською державою заради збереження і стабільного розвитку наступних поколінь українців. Висновки.Майбутнє російської держави цілком залежить від позиції цивілізованого світу. На думку провідних істориків, з якими ми цілком погоджуємось,руйнація сучасної Російської імперії може зумовити розвиток таких постімперських етносів як західносибірський, далекосхідний, козацький,Передкавказзя тощо. Водночас, можна погодитися із думкою британського прем’єр-міністра Бориса Джонсона щодо доцільності утворення коаліції найбільш зацікавлених уросійському обеззброєнні країн, до якої можутьувійти Британія, Україна, Польща, Литва, Латвія, Естонія і, можливо, Туреччина. Такий альянс міг би стати могутнім важелем упротистоянні намірам відродити СРСР, який був «тюрмою народів» і наразі частково відродився, щобпримусити усі цивілізовані країни (особливо ті, що межують із Росією та Білоруссю), замислитися над подальшими кроками.Отже, пам’ятаймо і постійно нагадуймо нашим дітям, що політика керівництва СРСР щодо України була окупаційною, так само, як і політика Російської імперії в ХІХ ст. та Російської Федерації зараз. Вона полягала в цілеспрямованих діях на знищення України та українського народу як носія національної самосвідомості, історії, культури та мови з метою навічного закріплення території України під владою Москви. Сьогодні Україна змушена збройно захищати свій цивілізаційний європейський вибір і державний суверенітет від РФ. Необхідно пам’ятати і не допустити тих помилок та прорахунків, що спричинили поразкуУкраїнської революції 1917−1921 років, головним з яких стали внутрішні незгоди в умовах зовнішньої агресії, що призвели до окупації території. Сьогодні ми маємошанс завершити цю війну за суверенітет своєї держави, за життя людей в ній і остаточно поховати імперію зла.

EN: Problem statement.For many of our compatriots, the large-scale invasion of sovereign Ukraine by Russian troops on 24 February 2022 came as a complete suddenness, an extreme aggression by the so-called “brotherly people”. The Russian Federation has launched a full-scale invasion along the entire length of the common border, as well as from the territory of Belarus and the temporarily occupied Crimea, launched missile strikes against military and critical civilian infrastructure in the regions of Ukraine and continues to conduct military operations destroying cities, villages and the civilian population, perpetrating genocide against the Ukrainian people. But if we carefully analyse Ukrainian-Russian relations throughout the centuries of our non-neighbourliness, then the openly hostile attitude of today's the Russian establishment and the part of Russian society that supports it is not surprising.The purpose of the articleis to conduct a historical analysis of the Russian aggression origins against the Ukrainian people, nation, state, culture, Ukrainians during the X−XXI centuries and outline the historical prospects of relations with the Russian state for the preservation and stable development of future generations of Ukrainians. Conclusions. The future of the Russian state depends entirely on the position of the civilized world. According to leading historians, with whom we fully agree, the destruction of the modern Russian empire could lead to the development of such post-imperial ethnic groups as the West Siberian, Far Eastern, Cossack pre-Caucasian, etc. At the same time, we can agree with British Prime Minister Boris Johnson on the coalition forming advisability of countries most interested in Russia's disarmament, which could include Britain, Ukraine, Poland, Lithuania, Latvia, Estonia and possibly Turkey. Such an alliance could be a powerful lever in opposing the revival of the Soviet Union, which was a “prison of nations”and has now been partially revived to force all civilized countries (especially those bordering Russia and Belarus) to consider further steps.So, let us remember and constantly remind our children that the policy of the Soviet leadership towards Ukraine was occupation, as well as the policy of the Russian Empire in the XIX century and the Russian Federation now. It consisted in purposeful actions to destroy Ukraine and the Ukrainian people as the bearer of national identity, history, culture and language in order to permanently consolidate the territory of Ukraine under Moscow's rule. Today, Ukraine is forced to defend its civilized European choice and state sovereignty from Russia. It is necessary to remember and prevent the mistakes and miscalculations that led to the defeat of the Ukrainian Revolution of 1917−1921, the main of which were internal disagreements in the face of external aggression, which led to the occupation of the territory. Today we have a chance to end this war for the sovereignty of our state, for the life of the people in it and finally bury the empire of evil.